вторник, 3 октября 2017 г.

Що має знати дитина при вступі до школи?



         Ні для кого не секрет що часто співбесіди при вступі до школи переростають у справжні іспити, особливо якщо йдеться про вступ до привілейованої чи спеціалізованої школи, не кажучи про вступ до гімназії чи ліцею. Навіть вступ до просто дещо кращої школи, здійснюється на конкурсній основі.

Скільки б не обговорювалась проблема неетичності тестування дошкільнят, все одно школи його проводять, називаючи це співбесідою чи знайомством. Звісно, всі ми знаємо, що згідно до постанов Міністерства освіти і науки, всіх дітей повинні брати в школу, та хіба нам хочеться щоб нашу дитину прийняли в школу бо «повинні»?
Дитину необхідно підготувати до школи, хоча б для того щоб можна було вибирати школу за критерієм «Яка краща?», а не «Куди візьмуть?», вже не кажучи про те, що дітям з певною підготовкою і вчитись буде знано легше. Навіть якщо батьки не планують віддавати дитину до гімназії чи ліцею, то хай вже краще майбутній школяр справить краще враження на педагогів та потрапить не в найслабший клас.
Пропоную до вашої уваги перелік того що має знати дитина при вступі до школи і питання, які використовують у школах про проходженні співбесіди:

     Навколишній світ

Навколишній світ це те, що нас оточує, що навколо нас. Це - різні істоти і предмети, тварини, небо, хмари, дерева, будинки, люди і ми самі теж.
Діти сприймають навколишній світ не так як дорослі і це вже доказано вченими. Але коли дитина вступає до школи вона повинна мати певні знання та уявлення про навколишній світ.
Дитина 6-7 років, вступаючи до школи, має уміти відповісти на наступні запитання:
  • ·        Назви своє повне ім'я. (Прізвище, Ім'я, По-батькові )
  • ·        Скільки тобі років? (Мені ... років)
  • ·        Назви дату свого народження. (Я народи(в,ла)ся число, місяць, рік)
  • ·        Назви ім'я та по батькові твоєї мами, тата.
  • ·        Де й ким працюють мама, тато?
  • ·        Чи є в тебе брат або сестра? Скільки їм років? Старше вони тебе або молодше?
  • ·        Як називається країна, у якій ти живеш?
  • ·        У якому місті ти живеш?
  • ·        Назви свою домашню адресу.
  • ·        Які ти знаєш міста й країни?
  • ·        Чим відрізняється місто від села?
  • ·        Чи подобається тобі вчитися?
  • ·        Чи хочеш ти ходити до школу? Чому?
  • ·        Чим знімаються діти у школі ?
  • ·        Для чого у школі дзвонить дзвіночок ?
  • ·        Що буває дерев'яним, скляним, металевим, пластмасовим?
  • ·        Що буває м'яким, твердим, сипучим, гладеньким, рідким, гострим?
  • ·        Які ти знаєш ріки?
  • ·        Чим відрізняється ріка від озера?

·        ... та інші подібні запитання

Окрім цього ваша дитина має знати про наступне:
  • ·        Рослини (дерева, кущі, квіти) , тварин (свійських і диких), птахів (зимуючих, перелітних, домашніх);
  • ·        Овочі, фрукти та ягоди;
  • ·        властивості предметів і явищ (що із чого зроблено і що звідки береться);
  • ·        початкові знання в області географії та астрономії;
  • ·        уява про час (назви частин доби, днів тижня, місяці)
  • ·        назви професій
  • ·        пори року

...
       Логіка та мислення


Без здатності до самостійного мислення навряд чи можливий інтелектуальний розвиток дитини.
При вступі до школи дитина має уміти :
·        міркувати;
·        виділяти головне;
·        аналізувати різні факти і точки зору;
·        зіставляти і порівнювати їх;
·        вирішувати прості логічні задачки, головоломки і ребуси, відгадувати загадки;
·        ставити питання і намагатися самостійно шукати відповіді на них;
·        порівнювати "більше", "менше" чи "дорівнює";
·        називати різницю двох фігур різної форми;
·        порівнювати за величиною 7 – 10 предметів однакової форми;
·        визначати числові закономірності;
·        сортувати та розподіляти предмети у запропонованому ряду слів, чисел, предметів ...;
·        визначати зайвий предмет серед групи;
·        додавати до групи відсутні предмети;
·        розповідати, чим схожі або відрізняються ті чи інші предмети;
·        класифікувати предмети по одній чи більше ознакам (одяг, взуття, посуд і т.п. );
·         розділяти складні фігури на декілька більш простих;
·        відновлювати послідовність подій (що було спочатку, потім); розкладати картинки у правильній послідовності.

   Пам'ять та уява

Успіхи дитини дуже залежать від її пам'яті. Пам'ять маленької дитини дуже добра, але вона образна та мимовільна, тобто вона запам'ятовує те, що було цікаве. Дитина не ставить перед собою завдання: мені треба запам'ятати цей вірш. У школі дитині прийдеться  запам'ятовувати більші обсяги інформації. Вона повинна запам'ятати не те, що цікаво, а те, що потрібно, та ще стільки, скільки потрібно. Пам'ять потрібно  розвивати завчасно.   
Також велику роль у засвоєнні шкільних знань грає уява. Слухаючи пояснення вчителя, дитина повинна уявляти ситуації, з якими вона не зустрічалася у своєму житті, представляти образи, що не існують у дійсності.
Дитині що вступає до школи потрібно вміти:
·        запам'ятовувати 7 з 10ти слів на слух;
·        запам'ятовувати 5 чисел підряд;
·        запам'ятовувати 6-8 картинок протягом 1-2 хв.;
·        уміти розказати на пам'ять декілька віршів;
·        уміти переказувати казки та розповіді;
·        уміти порівнювати два зображення по пам'яті;
·        домальовувати незакінчене зображення, доповнивши його деталями;
·        самостійно скласти не велику казку чи історію на задану тему.

    Мова, мовлення та читання



До 6-7 років мова дитини повинна бути зв'язаною і логічною, з багатим словниковим запасом. Вона повинна правильно чути звуки й правильно їх вимовляти. Розвиток мовлення - одна з основних умов успішного оволодіння письмом та читанням.

Дитина що вступає до школи мусить мати наступні навички щодо мовлення:
  • ·        Складати коротку розповідь по картинках;
  • ·        Переказувати казку або мультфільм;
  • ·        Читати напам’ять віршики;
  • ·        Співати пісеньки;
  • ·        Проговорювати скоромовки;

Від сформованості навички читання значно залежить і наступна успішність по інших предметах, тому що в школі дуже скоро діти переходять до роботи з підручниками, які вони повинні вміти читати й розуміти прочитане.

Саме вимоги щодо читання:
Вміє визначати місце звуку в слові;
Знаходить слова з певними звуками;
Вміє ділити слова на склади;
Читає слова з 2-4 складів зі швидкістю 8-10 слів на хвилину.

 Мовленневе спілкування:

1. Діти знають алфавітну назву букв та їх звукове позначення;
2. Розрізняють та пояснюють багатозначні слова, утворюють споріднені слова(без вживання термінів);
3. Виконуюють вправи на словотворення;
4. Знають приказки, прислів'я, народні вирази, вміють вживати їх у мовленні;
5. Активний словник налічує 4500-5000 слів;
6. Здійснюють звуковий аналіз слів, не користуючись схемою звукового аналізу;
7. Помічають неправильність вислову в себе та в інших;
8. Вільно користуються вільними типами речень;
9. Вживають різноманітні форми звертання до дорослих і дітей;
10. Правильно розуміють і самостійно виконують завдання вихователя: складають описові, сюжетні розповіді, розповіді-міркування, придумують реалістичні та фантастичні сюжети;
11.  Уміють самостійно обирати тему для розповіді;
12. Пишуть друковані та писані літери в межах українського алфавіту та цифри натурального ряду;
 
     Математика


Від дитини, що почала вивчати основи математики, вимагається високий рівень концентрації, неабияке розумове напруження, вміння узагальнювати і абстрактно мислити. Дуже важливо щоб дитина котра йде до 1-го класу вже були певні навички з математики, а саме ваша дитина має:    
·        Лічити предмети, розташовані хаотично, по колу, лічити групами (парами, трійками, п'ятірками), називати числа по порядку від будь-якого числа (у межах 20 зліва — направо або справа — налі­во); виконувати дії додавання і віднімання, розв'язувати арифметичні задачі і приклади, користуючись картками з цифрами і знаками (в межах 10).
·        Позначати кількість відповідною цифрою.
·        Знати склад числа, у межах п'яти.
·        Порівнювати числа, встановлювати рівність з нерівності; формувати поняття про пару.
·        Ділити предмети, геометричні фігури на 2, 4 рівні части­ни, порівнювати ціле і частини, знаходити частину від цілого.
·        Визначати рівність і нерівність предметів незалежно від їх зовнішнього вигляду.
·        Групувати та класифікувати предмети.
·        Уміти порівнювати предмети за довжиною, шириною, висотою, товщиною.
·        Знати що геометричні фігури можна умовно поділити на дві групи:
·        площинні (круг, квадрат, прямокутник, чотирикутник) і об'ємні (куб, куля, циліндр).
·        Визначати форму предметів за допомогою геометричної фігури як еталона (м'яч, кавун — схожі на кулю, косинка — на трикутник і т.д.).
·        Орієнтуватися в просторі відносно себе та інших об'єктів; визначати словом розміщення предметів відносно себе та положення предметів відносно один одного, напрям за допомогою плану-схеми.
·        Послідовно називати дні тижня, знати, який день був учора, який сьогодні, який буде завтра.
·        Диференціювати поняття: зараз, згодом, раніше, пізніше.
·        Розуміти відношення між числами і цифрами до 20, використовувати знаки плюс (+), мінус (-), дорівнює (=), біль­ше, менше (<, >).
·        Знати загальноприйняті міри вимірювання; сантиметр, метр, літр, кілограм.
·        Розрізняти розташування предметів у просторі (вгорі, внизу, ліворуч, праворуч, попереду, посередині, тощо). Користуватись планом-схемою. Орієнтуватися на аркуші паперу, сторінці зошита, книги.
·        Знати одиниці часу: в тижні сім днів, у місяці — чотири тижні, у році — 12 місяців.
·        Знати як за календарем визначають місяць, число, день.
·        Визначати час за допомогою годинника з точністю до півгодини.

      Образотворче  мистецтво

Що дає мистецтво дітям? Виховуються інтерес і любов до прекрасного, розвиваються естетичні почуття. Мистецтво розкриває багатство і різноманітність кольорів навколишнього світу, форм рухів, з його допомогою діти знайомляться з новими для них предметами і явищами життя, переймаються новими ідеями.
Йдучи у 1-й клас ваша дитина має уміти:
1.     У малюванні:
·        діти емоційно сприймають твори образотворчого мистецтва, помічають виразність образу і створюють образи та предмети з характерними ознаками в лініях, кольорах; самостійно малюють дрібні деталі, доповнюють зображення;
·        створюють візерунки за мотивами українських вишиванок, кераміки, прикрашають ритмічно вирізані з паперу предмети побуту (одяг, посуд, іграшки) візерунком; промивають пензель, користуються серветками, не змішують фарб;
2.     У ліпленні:
·        ліплять з декількох шматочків, з цілого шматка; переходять від обробки глини долонями до обробки пальцями;
3.     В аплікації:
·        володіють технічними навичками та уміння¬ми вирізувати, викладати й акуратно наклеювати; складають візерунки з рослинних елементів і геометричних форм на смужці, квадраті, прямокутнику, крузі та на опредмечених площинних предметах;

·         виявляють інтерес, самостійність і творчість у роботі.

 


среда, 30 марта 2016 г.

АГРЕСИВНІ  ДІТИ


Агресивні діти б'ються, кусаються та штовхаються, а іноді у відповідь на яке-небудь (навіть доброзичливе) звертання до них «вибухають» і гніваються через безліч неістотних причин. Агресивні діти поводяться так саме тому, що не знають, що можна поводитися інакше. Якщо ж педагоги та батьки пояснять (або продемонструють) агресивним дітям можливі способи реагування в тій чи іншій ситуації, нададуть їм можливість обирати якийсь із запропонованих способів поведінки, діти відгукнуться на пропозицію, і спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для всіх. Отже, дорослим необхідно навчити агресивних дітей прийнятних способів виявлення гніву.
 Агресивна поведінка - одна з найпоширеніших проблем серед дітей дошкільного віку, тому що  це найшвидший та найефективніший спосіб досягнення мети.
  Агресивність характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди іншій людині, і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті, тощо.
 Ознаки агресивності:
 Упертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
 Забіякуватість, дратівливість;
 Напади гніву, вибухи злості, обурення;
 Намагання образити, принизити;
 Владність, наполягання на своєму;
 Егоцентризм, невміння розуміти інтереси іншого;
 Самовпевненість, завищена самооцінка
 Причини агресивності:
·        Реакція на приниження гідності дитини, підсміювання,знущання з неї;
·        Наслідок обмеження самостійності дитини, надмірної опіки, відкидання дорослими ініціатив малюка;
·        Вияв суперництва між дітьми у сім'ї з метою отримати перевагу над братами чи сестрами;
·        Відреагування комплексу неповноцінності, намагання довести іншим свою вищість;
·        Владність, наполягання на своєму;
·        Результат фрустрації - гнітючого переживання, невдачі через незадоволення потреб.

 Рекомендації батькам та педагогам.

    У спілкуванні з агресивними дітьми треба виявляти чималу стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що малі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної впертості, гнівливості та роздратованості. Почуття прикрості, порушення душевної рівноваги, невдоволення, не минають в агресивних дітей, навіть якщо їм вдасться когось скривдити. Цим дітям потрібно дати зрозуміти, що дорослий - їхній спільник у розв'язанні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а окремі вчинки цих дітей псують враження про них, до того ж не приносять полегшення. Тактовно і послідовно навчайте дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності та стриманості.
       Спрямувати активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її зацікавлень і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійної реакції,допоможе відволікти дитину від «з’ясування стосунків» на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими.

Прийнятні способи вираження гніву для дітей .
  1. Голосно заспівати улюблену пісню.
  2. Пускати мильні кульки.
  3. Влаштувати бій з боксерською грушею.
  4. Підлити квіти.
  5. Побігати за кішкою чи собакою.
  6. Пробігтися декілька кіл навколо будинку.
  7. Влаштувати змагання «хто голосніше крикне», «хто найвище стрибне».
  8. Постукати олівцем по столі.
  9. Зім'яти декілька шматків паперу, а потім їх викинути.
  10. Намалювати чи зліпити фігуру кривдника, а потім її зламати чи пошкодити (залити фарбою)

Ігри для зниження агресивності

«Іграшка в кулаці»: Попросіть дитину закрити очі. Дайте дитині в руку якусь гарну іграшку, цукерку. Тепер попросіть її сильно-сильно стиснути кулак і потримати так якийсь час. Після цього нехай дитина розкриє ручку і побачить гарну іграшку. Гра сприяє зняттю напруги і переключає на позитивні емоції.
 «Тох-тібі-дох»: Коли малюк напружений і злий на когось, запропонуйте йому таку гру. Потрібно ходити по кімнаті і як можна зліше говорити одну фразу: «Тох-тібі-дох».  Підбадьорюйте малюка, щоб він говорив цю фразу як можна агресивніше, висловлюючи в ній всю свою злість і напругу. Ви побачите, що вправа принесла свої плоди, коли дитина більше не зможе говорити цю фразу зі злістю, так їй буде смішно.
 Битва з драконом. Розкажіть казку про хлопчика Андрія, який часто бився. Якось  він побився на вулиці з незнайомим хлопчиком і побив його. Але виявилося, що це був не хлопчик, а чарівник. Він розсердився на Андрія та закинув його на фантастичну планету. Вибратися звідти Андрій зможе, якщо зробить три подвиги.  Разом придумуйте і грайте (намалюйте) ці подвиги. Наприклад, як Андрій визволив місто від злого дракона або врятував маленьку дівчинку від бандита. Нехай інші члени сім'ї, іграшки грають ролі дракона, замку, дерев у дрімучому лісі і т.ін.
 «Час тиші і година" можна "». Домовтеся з дитиною, що іноді, коли ви втомилися і хочете відпочити, в будинку буде година тиші. Дитина повинна вести себе спокійно, малювати, конструювати. Але іноді у вас буде година «можна», коли дитині дозволяється робити все: стрибати, кричати, брати мамині наряди і татові інструменти, висіти на батьках і т.д. «Годинник» можна влаштовувати у різні дні, головне, щоб вони стали звичними в сім'ї.

Пігулки від агресії . Намагайтеся вести себе з дитиною доброзичливо і по можливості на рівних. Адже від агресивності страждають найчастіше самі діти. Важливо дорослим допомогти спрямувати негативну реакцію дитини в правильне русло, там самим з мінуса перепрограмувати на плюс.  Наприклад, якщо дитина кричить і лається, то можна запропонувати лаятися наприклад назвами овочів, що призведе дитини до сміху і тим самим змінить злість на веселу гру. Якщо дитина забіяка, то їй важливо зняти фізичне напруження - в цьому дуже допомагає малювання, ліплення, конструювання, заняття hand-made і т. д., а також спортивні ігри.  Загалом, можна знайти те, що до душі вашому малюкові. Головне поміняти напрям у агресії, тим самим знижуючи її негативний прояв і допомагаючи дитині контролювати свої емоції в майбутньому. Батьки повинні пам'ятати, що любов, терпіння, увагу і особистий приклад - головні пігулки від дитячої агресивності!

 


   








Стоп насильству



Коли дитина страждає від насилля
Якщо батьки або вихователі вимагають від дитини абсолютної слухняності, покори, застосовують фізичне покарання, ігнорують потреби дитини, її здоров’я і життя опиняються в небезпеці – про виховання вже не йдеться.
"Безсилий" дорослий, або такий, який зазвичай стверджується за рахунок слабшого часто стає на шлях насильства. Самодостатній людині нема чого доводити світу, така людина без «додаткових мір» щодо інших знає собі ціну.
Дуже часто достатньо добрі родини виховують дітей в дусі покори, не усвідомлюючи, що така дитина в майбутньому стане жартвою-агресором. Вона не вмітиме сказати «Ні», боротись за себе, особливо, із значимими для неї людьми: друзями, начальником, старшими за віком, «авторитетами». Такій дитині буде легше «знайти пригоди», які можуть іти в розріз із законом.
Достатньо хороші батьки мали б вміти визначати для дитини межі дозволеного, її особистий простір для розвитку, вчили розуміти свої емоції і потреби, допомагали пізнавати світ і дбали про безпеку дитини та її здоров’я. Часто, люди, які покликані захищати дитину, стають для неї джерелом небезпеки.
Наслідки фізичного насилля – зіпсоване фізичне здоров’я. Це можна побачити одразу – синці, забої, струси, інші тілесні ушкодження, аж до смерті дитини.
Психологічні травми видно згодом, як правило, поведінковими демонстраціями, інтелектуальною неспроможністю, порушенням адаптивних функцій – як наслідок – десоціалізація. У дітей, які страждають від насилля знижена самооцінка, підвищений рівень агресії, часто витісненої, розвиваються тривожно-депресивні розлади. Таких дітей можна віднести до категорії, так званих, «межових» пацієнтів, якщо говорити про клініку розладів.
Описане і є ознаками насилля. Особливість малих дітей і дітей віком до 10-12 років є замовчування факту насилля. Такі діти на консультаціях у психолога «закриваються», якщо хоч трохи наближаються до теми насилля, вони навчені насильником не говорити про це і бояться покарання. Тому доводиться спочатку довго здобувати довіру в такої дитини, сформувати відчуття безпеки і тільки тоді можлива корекція емоційного стану і власне робота з проблемою.
Щоб подолати насилля над дітьми мабуть слід кожному дорослому починати з себе: «Хочете змінити світ на краще? Ідіть додому і любіть своїх близьких!» (Мати Тереза).

Домашнє насильство над дітьми: його види та наслідки

   Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

   Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх замінюють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини. У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.



   Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти із статевими органами. До сексуального розбещення належать також залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

   Психічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, звинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насилля належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх замінюють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.

   Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім'ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).

   Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. Її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

   Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками: в залежності від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме); за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому; за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками; за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі - з боку педагогів або дітей; на вулиці - з боку дітей або незнайомих дорослих.

   Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпеку для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якого-небудь органа, розвиток захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, бруньок і ін. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати сердечні рані, психіку дитини, що постраждала від побоїв.



Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Порушення фізичного і психічного розвитку

   У більшості дітей, що живуть у родинах, де застосовуються важкі фізичні покарання, лайка на адресу дитини і є «методами виховання», чи в родинах, де діти позбавлені тепла, уваги, наприклад, у родинах батьків-алкоголіків, наявні ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні фахівці назвали цей стан дітей «нездатністю до процвітання».

   Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі чи у тому та іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їхні однолітки. У таких дітей часто спостерігаються "дурні звички": ссання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Та й зовні діти, що живуть в умовах зневаги їхніх інтересів, фізичних й емоційних потреб, виглядають по-іншому, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайність в одязі, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педикульоз, висипання, неприємний запах від одягу і тіла.

Різні захворювання як наслідок жорстокого поводження

   Захворювання можуть носити специфічний для окремого виду насильства характер: наприклад, під час фізичного насильства наявні ушкодження частин тіла і внутрішніх органів різного ступеня тяжкості, переломи кісток. Під час сексуального насильства можуть бути захворювання, що передаються статевим шляхом: інфекційно-запальні захворювання геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі і хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі із статевих органів і прямої кишки, розриви прямої кишки і піхви, випадання прямої кишки.

   Незалежно від виду і характеру насильства в дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Під час емоційного (психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

  Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства    

   Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.

   Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.

   Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе за­хистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.

   Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

   Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому.

Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірше всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені.

   Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.

   Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

   Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.

   Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

   Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

   Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми?


   Це, насамперед, утрати людського життя в результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств, це втрата в їхній особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрата в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.